Слова для Хулії
Неможливо назад повернути,
бо життя жене нас без продиху,
завиваючи буревієм.
Дочко, завжди краще жити
із людською радістю, аніж
лити сльози коло муру сліпого.
Ти почуватимешся час від часу
забутою, самотньою, загнаною,
навіть шкодуватимеш, що народилася.
І я знаю: ти не раз чутимеш,
що у життя немає мети,
що воно — самі лиш нещастя.
Але ти завжди пам’ятай,
те, що я написав тобі одного дня,
думаючи про тебе, як і нині.
Будь-який чоловік або жінка,
якщо взяти їх поодинці,
вони — ніщо, порошиння.
Але коли я до тебе говорю,
коли пишу тобі ці рядки,
я думаю також і про інших.
Твоя доля — у інших людях,
твоє майбутнє — твоє власне життя,
але твоя гідність — то гідність інших.
Інші чекатимуть, що чинитимеш спротив,
що їм допомагатиме твоя радість,
твоя пісня між їхні пісні.
Тож завжди пам’ятай,
те, що я написав тобі одного дня,
думаючи про тебе, як і нині.
Ніколи не здавайся і не кидай
свого шляху, не кажи ніколи,
що ти втомилась і най тебе тут залишать.
Ти побачиш — життя прекрасне,
і попри усі печалі
матимеш кохання і друзів.
Щодо іншого — ми не маємо вибору,
цей світ такий, який є,
і він — то увесь твій спадок.
Нажаль, мені нема чого більше
сказати, адже ти розумієш:
я і сам усе ще в дорозі.
Але завжди, завжди пам’ятай,
те, що я написав тобі одного дня,
думаючи про тебе, як і нині.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
